Довгим був  шлях повернення митця на Батьківщину. І відбулося це завдяки літературознавцю, нашому земляку Леоніду Куценку, якому цьогоріч виповнилося б 65 років. Науковець спочатку відкрив поета для себе, а потім зрозумів, що повинен пройти його життєвими і творчими дорогами.

Євген Маланюк і Леонід Куценко. Дві неординарні постаті, дві яскраві особистості. Дві різні епохи, але одне бачення, один світогляд, і ще біль… Біль патріотів за Батьківщину.

Українська революція 1917-1923 рр.. Євген Маланюк був воїном за часів Української Народної Республіки. В переломні 1980-1990 роки – державотворчий процес і за національне відродження, повернення забутих і втрачених імен, зокрема літературних. Леоніду Васильовичу хотілося зрозуміти, осмислити і донести до сучасників думки поета-вигнанця, його гнів, любов, відчай, одкровення. В 1989 році він написав першу статтю, присвячену Євгену Маланюкові, яка визначила подальшу долю науковця, як він сам говорив, «прислужитися дослідженню життя і творчості письменника».

Літературознавчі праці дослідника різних років знаходяться у фонді бібліотеки. Звернемося до монографії «Dominus Маланюк: тло і постать». Це дослідження витоків та еволюції творчої особистості письменника стало основою докторської дисертації Леоніда Васильовича. У вступі до видання автор розповідає: «1990 року у Бресті віднайшлася племінниця поета Євгенія Маланюк, котра поділилася щедрими розповідями своєї матері про письменника. А згодом відгукнувся із Братислави Мікулаш Неврлі, який надав у моє розпорядження зібрані ним матеріали до життєпису митця. А ще він познайомив із поетовим сином Богданом Маланюком, з яким ми зустрілися 1995 року та здійснили спільну подорож слідами Є. Маланюка в Чехії. Незабутня мандрівка була багато в чому відкриттям поета не лише для мене, але й для його сина. Дякую долі, що пану Богдану довелося з дружиною Євою та сином Гонзою побувати в Україні, «потоптати ряст» на Маланюковому обійсті побіля Синюхи, відкрити на честь 100-річчя від дня народження поета його погруддя на центральній площі Новоархангельська, меморіальну дошку на приміщенні колишнього Єлисаветградського реального училища».

Як бачимо, творчими, напруженими були пошуки матеріалів, щоб осягнути «внутрішню сутність і закономірність таланту й особистості митця». Результатом такого вивчення стали видання, які розкривають різні періоди життя Є. Маланюка: «Ні, вже ніколи не покаюся…» (Євген Маланюк: історія ісходу» (1997); «Так розчахнулось дерево родини…» (1999); «Як перший пелюсток весни…».  «Обраниці поетової музи» (2000); «Євген Маланюк: дорогами втрат і сподівань» (2002); «Князь духу» (2003); «І спомину непроминуча кара… (Євген Маланюк: подорож Україною 1926-1943)» (2006).

Л. Куценко став упорядником книг «Євген Маланюк. Невичерпальність» (1997) та «Євген Маланюк. Поезії з нотатників» (2003). До речі, «Невичерпальність» має автограф літературознавця. Твори Маланюка та творчі доробки Куценка займають особливе місце у фонді бібліотеки.

У 2008 році вийшло видання «Євген Маланюк. Нотатники (1936-1968)», але, на жаль, Леоніду Васильовичу не довелося побачити щоденникові записи Маланюка у вигляді книги. Хоча саме він перебрав записники та робочі зошити поета, розшифрував багато його думок. Дослідник-пошуковець загинув 22 грудня 2006 року.

Шаною літературознавцю є книга «Я обрав свій шлях: Леонід Куценко у спогадах, листах, пам’яті», в якій творча особистість дослідника розкривається крізь призму поглядів письменників, літературознавців, добрих знайомих, думка яких для науковця була важливою.

Насамкінець хочеться звернути увагу на слова літературного критика Т.Салиги, висловлені у квітні 2011 року в листі до літературознавця І.Задої: «Представляти нам світлого і великого, але понівеченого і сплюндрованого радянським режимом Є.Маланюка міг тільки одержимий духом української героїчної історії Льоня Куценко. Ми багато що починали робити з ним вперше. Він багато зробив для відродження маланюкознавства. Це ми мусимо знати і маємо берегти. Я завжди стоятиму у поклоні перед Леонідовою пам’яттю».

На Батьківщину повернулося поетичне слово Маланюка, і в цьому, безсумнівно, є заслуга його дослідника Л.Куценка.  Читачам залишається лише долучитися до творчої спадщини українського митця минулого століття, збагнути велич постаті поета-емігранта. Він був переконаний, що запорукою відродження України є активність, воля і наполегливість народу, вміння не тільки досягти, а й зберегти свободу.

Нині маємо увічнення постаті поета, історіософа та культуролога в меморіальній дошці та назві вулиці м. Кропивницького.

Вшановуючи пам’ять видатного земляка, обласна рада у 2002 році заснувала обласну літературну премію імені Євгена Маланюка. Щорічно другого лютого, в день народження поета, за результатами літературного конкурсу авторові твору-переможця присвоюється звання лауреата. Ознайомитися з повними текстами книг лауреатів премії та біографіями авторів можна на сайті Кіровоградської обласної бібліотеки для юнацтва ім.Є. Маланюка. Фахівцями книгозбірні зроблено вже чимало для увічнення пам’яті видатного земляка, історіософа та культуролога, та після того, як сесія обласної ради прийняла рішення про присвоєння бібліотеці імені Євгена Маланюка,  ця постать і все, що пов’язане з нею, набуває особливого значення для закладу. Бібліотекарі вбачають своїм безпосереднім обов’язком збирати документи про Є.Маланюка у своїх фондах та популяризувати їх серед користувачів бібліотеки.

До 120-річчя поета бібліотека ініціювала обласний тиждень поетичного читання «Мандри в пошуках України». Маланюкове слово звучало в кожній бібліотеці, а головне, що звучало воно з вуст молоді.

Раїса Твердоступ, завідувач відділу Кіровоградської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Є.Маланюка

Народне слово. - 2018. - 18 січня

< <   > >