“Розміри ураження сіл голодом і смертністю з кожним днем зростають”. Цей висновок належить начальнику Зінов’євського міськвідділу ДПУ Ходосу керівництву міськпарткому і міськради про продовольчий стан у Зінов’євському районі на початок літа 1933 року. Незважаючи на це, фонди продовольства селян району у червні склали до травневих лише 41%. Особливо кризовий стан склався у Грузькому, Аджамці, Лелеківці, Губівці, Високих Байраках, Клинцях, де нові норми видачі хліба (зокрема, на дитину – 70-80 г у день) могли призвести, на думку ДПУ, до масового вимирання колгоспників. Це ставило під загрозу зриву польові роботи від просапки до збору урожаю. Адже й до цього, за попередні чотири місяці, у районі офіційно зафіксовано 1529 смертей, більша половина яких – серед колгоспників. У Лелеківці за цей час померло 147 осіб, у т. ч. до 16 років – 33, від 16 до 50 – 61. Причому щомісяця смерть косила все більше лелеківчан (у лютому – 10, березні –26, квітні – 42, травні – 69). Але ДПУ встановило, що насправді число смертей було більше, ніж подали сільради. Адже в особливо вражених голодом селах, до яких належала Лелеківка, не всіх померлих реєстрували.
Неможливість села допомогти місту впливала на високий рівень смертності в Зінов’євську. У квітні тут померло 666 осіб, у травні – 567. Перевищення смертності за п’ять місяців 1933 року, порівняно з таким же періодом 1932-го, на 1510 чоловік відбулося через голодування.
Більшість померлих відносно недавно перебралися до міста на роботу. Значними були втрати і серед робітників, меншою мірою – службовців. Кустарів, які намагалися себе забезпечити самі, смертність у цей період зачепила найменше. На заводі “Червона зірка”, де порівняно з іншими підприємствами було краще харчування, смертність значно зросла. Якщо за три місяці 1932 року на 8 тисяч працівників померло 14 осіб, то за перші три місяці 1933 року – 125, а за квітень-травень – 42 працівники і 83 їх утриманці. До цих даних не увійшли смерті, пов’язані з ослабленням, знесиленням, невизначеними діагнозами.
На червень були знижені норми хлібних пайків для двірників, прибиральниць, сторожів, кур’єрів та іншого обслуговуючого персоналу підприємств і установ, табельників, експедиторів “Червоної зірки” з 500 до 300 грамів. Низької якості обіди видавалися фабкухнею “Червоної зірки”, куди недопоставлялися продукти, у т. ч. такі екзотичні, як дельфінова ковбаса.
Заводчани критично реагували на ці факти. Інструментальник Одегналов у розмові за обідом сказав, що до робітника доходить лише одна вода. Ударник мехцеху там же звинуватив у самозабезпеченні “від Сталіна і закінчуючи нашою фабкухнею”. Робітник міської бійні під час поломки трамваю на Кущівці у розпачі заявив: “Щоб уже в Москві у керівників зупинилися серця і життя, так як вони зупинили наше життя”.
Шукаючи порятунку від голодної смерті, до Зінов’євська прибувало багато безпритульних дітей із Знам’янського, Новоукраїнського і Новопразького районів. Дитбудинки, до яких направляли затриманих дітей, були переповненими у кілька разів. Харчування тут було незадовільним. У зв’язку з цим прийнято рішення повертати дітей до батьків, колгоспи зобов’язали утримувати сиріт.
Голодний червень 1933 року забрав життя 572, липень – 535 зінов’євців. Смерть продовжувала свою чорну справу.
| < < | > > |
|---|