Про війну вже стільки сказано й написано, що на цю тему випрацювався певний імунітет. А найстрашніше, що сьогодні ми переглядаємо ту саму хроніку, а може ще й жахливішу: ранок 24 лютого 2022 року, коли почули звістку про війну; як із неба впали перші бомби і воно стало чужим; як тато ішов на війну, як довго і страшно їхав поїзд у невідомість — чи то в евакуацію; як хотілося до мами; як постійно хотілося їсти; як неймовірно вдалося вижити.
6 травня бібліотека-філія №15 підготувала для своїх читачів рандеву з книгою Світлани Алексієвич «Останні свідки», яка зараз як ніколи актуальна. «Останні свідки» — це збірка спогадів дітей війни. Серія коротких нарисів, на початку яких зазначено ім’я, вік автора на час описуваних подій, а також професію на час записування спогаду. Спогади
записувалися впродовж 1978–2004 років. Судячи із зазначених професій, Світлані Алексієвич вдалося опитати чи не всі верстви населення — чуємо голоси теперішніх робітників, учителів, льотчиків, художників, поштарів, кухарів, науковців, інженерів… Але зрештою усі вони зливаються в один — недарма ж і підзаголовок книжки свідчить: «Соло для дитячого голосу».

< <   > >