Рецензія на книгу Кирила Поліщук «Пташиний цвинтар» (Видавництво «Laurus», 2020 рік)

У київському видавництві «Laurus» вийшла книга кропивницького письменника Кирила Поліщука «Пташиний цвинтар». Це збірка із восьми оповідань, які тісно між собою переплітаються. Це книга про дорослішання, набуття певного самоусвідомлення, отримання життєвих уроків. Лейтмотивом збірки є смерть і примирення із нею. Кожне з оповідань поєднане кількома образами та темами: образом загадкового пташиного цвинтаря, образом білої сови, яка білою ниткою прошиває збірку, образом птахів, символом польотів та смерті. Зважаючи на це, збірку цілком можна розглядати як роман із вісьмома сюжетними лініями, які зав’язуються навколо пташиного цвинтаря. Наскрізний сюжет збірки також дуже легко простежується. Це така дуже пташина книжка, кожне оповідання з якої має свій завершений сюжет, проте тематично (а подекуди і сюжетно) складає одну цілісну площину тексту.

В одному з оповідань «Що в кишенях у збитого на перехресті чоловіка?» оповідач випадково натрапляє на збитого перехожого на порожній вулиці. Він обшукує його кишені, знаходить паспорт із пропискою та ключі від квартири. Йде до цієї квартири, вивчаючи усе, що знаходиться у ній. Знаходить кілька кімнат, які повністю забиті різноманітним сміттям, яке не розкидане, а доволі упорядковано складене. Окрім того, оповідач знаходить кілька опудал птахів, серед яких чільне місце за склом займає опудало потріпаної білої сови.  Досліджуючи квартиру, оповідач згадує, що він постійно був дуже допитливим. Постійно, коли йшов вулицею, їхав у автобусі, сидів у офісі, намагався вгадати, або вигадати життя інших людей. Він вигадував людям майбутнє і минуле, зістарював дітей та намагався уявити молодими старих. З часом, він не міг жити без цього, був залежний від історій життів незнайомців. Йому вдавалося проживати десятки тисяч життів. І що головне – без жодної смерті. У цьому оповіданні тематично переплітаються мотиви та образи із інших оповідань, особливо пов’язано із оповіданням «Музей» (це та сама квартира, у якій дівчина з вікна викинула білу сову). Це остання згадка сови, можна простежити її ґенезу та історію. Вона з’являється у Галі («Пташиний цвинтар»), після того сова втікає із дивного цирку («Вхід із птахами заборонено»), потім вона стає опудалом («Музей»).

Оповідання «Музей» про те, що в усіх нас свої власні музеї спогадів, у яких ми зберігаємо моменти, ніби експонати. Дівчина-маніпулятор напрошується до квартири свого сором’язливого хлопця. Вона постійно втягує його у неприємні ситуації, перетворюючи усе на жарт: краде в супермаркеті та попадається охоронцям, змушує його влазити на склади в промзоні, викидає з вікна опудало білої сови із квартири знайомого.  Хлопець не хоче показувати їй своє помешкання, адже там у нього справжній музей дитячих спогадів – невинних і незмінних. Жодна річ не змінила своє положення за десятиліття. Вона дуже наполягає і хлопець здається. Вони приходять до його квартири, вона починає роздивлятися його дитячі фотографії. Він, не маючи бажання, все ж ділиться історіями зі свого минулого – експонатами музею спогадів.

Ще одне цікаве оповідання «Яма» є одночасно передісторією і продовженням оповідання «Пташиний цвинтар». Воно про чоловіка Я., який приїздить до Богом забутого містечка, у якому замість будинків стоять напівземлянки, а усі мешканці грубі та непривітні. Я. приходить до голови поселення, який повідомляє, що тієї вакансії, за якою прибув Я. немає, але він на ранок зможе знайти йому якусь роботу. Я. знайомиться на вулиці з дивним чоловіком на ім’я А. і ночує у його будинку без даху. Початок оповідання нагадує «Замок» Франца Кафки, можливо, є свідомою алюзією автора на цей відомий незакінчений роман.

Зранку Я. знову йде до голови поселення С., який дає йому роботу – прибирати мертвих птахів із вулиць містечка. Переважно голубів і горобців, які люблять помирати у небі над цим поселенням. Ніхто із містян, через забобони, не хоче їх торкатися, адже це може принести смерть. У немісцевого чоловіка таких упереджень немає, тому він із легкістю справляється із цією роботою. У містечку Я. поселився в одній із недобудованих багатоповерхівок у якій ніхто не живе. Під час роботи Я. знайомиться із дівчиною О., яка майже не говорить і постійно за ним спостерігає. Коли Я. збирається викинути мертвих птахів за містечком, О. дає йому зрозуміти, що цього робити не можна, він має їх поховати. Я. вирушає далеко за поселення, де між високих дерев знаходить клапоть землі, з-під якої пашить теплом, а сама вона м’яка і піддатлива. Саме там Я. вирішує поховати мертвих птахів, зробивши невеликі надгробки і хрести. З часом, це місце стає справжнім пташиним цвинтарем, його особистим храмом, місцем сили. Я. знаходить труп незвичайного птаха – чорного лелеки. Я. розуміє, що це – справжнє пташине божество. Тому ховає його в центрі міста мертвих птахів, звівши над його могилою справжній меморіальний комплекс. Про минуле Я. нічого не відомо (але ситуації і фрази наштовхують читача на те, що це саме той малий хлопець-оповідач із «Пташиного цвинтаря». Таким чином відбувається метафізичне закільцьовування провідного символу – пташиного цвинтаря. Чоловік створює його сам для себе, а потім знаходить його хлопцем, щоб пережити страшну втрату, забути про нього, таким чином знищивши його існування, і створити його для себе знову). Одного дня усі містяни збираються на площі. Голова поселення С. повідомляє, що від сьогодні усі мають приступити до спільної роботи – копання ями.

Поліщук демонструє свою майстерність прозаїка у кожному з оповідань, демонструє свій талант оповідача, який може захопити читача фактично із перших слів чи речень тексту і довести до кінця оповідання в очікуванні розв’язки. Збірка Кирила Поліщука «Пташиний була» уже була високо оцінена кваліфікованим журі та відзначені кількома міжнародними літературними нагородами. У 2018 році рукопис здобув перемогу в міжнародному конкурсі «Гранослов» та отримав третю премію конкурсу від видавництва «Смолоскип». Окрім того, одне із оповідань («Двадцять чотири мартини») було відзначено третьою премією міжнародного конкурсу прози «Без меж» (Одеса, 2018).

Завітайте до бібліотек-філії МЦБС міста Кропивницького та прочитайте цю книгу, адже «Пташиний цвинтар» Кирила Поліщука є в усіх бібліотеках системи.

Поліна Кириленко

< <   > >