Шевченківське поетичне слово містить у собі якусь незриму, непомітну і водночас велику силу. Воно народилося десь у височині блакитного неба. Його поезія — це сум, чарівність, музика, дотик до душі, струни якої ще довго будуть бриніти. І чим частіш — тим краще. А людина,читаючи його твори, стає духовно вищою і красивішою. Кожен вірш — це сповідь поета, якийсь незабутній епізод з його життя.
Переконатись в цьому мали змогу користувачі бібліотеки-філії №10 на поетичному зорепаді «Шевченко в моєму серці». Присвяченому 180-річчю з часу виходу у світ «Кобзаря». Тут звучали улюблені вірші відомого українського поета та переглянуті уривки з фільмів про його творчий та життєвий шлях.
У житті все починається з чогось: річечка із струмочка, дерево із коріння. Так і поезії Тараса Шевченка входять в наше життя з дитинства і залишаються з нами назавжди. Кожний знаходить в них щось своє, близьке, зрозуміле.
Улюблені поезії з цієї чудової книги прозвучали з вуст активістів бібліотеки Аліни Тарасенко, Анастасії Ведяшкіної, Галини Ткаченко, Давида Житнього, Аліни Козирєвої…
Минуло багато років з дня виходу в світ «Кобзаря» Т.Г. Шевченка, а його поетичне слово, ніжне і гнівне, полум’яне і міцне, живе між нами та залишає свій слід в наших душах на все життя.
| < < | > > |
|---|