Вересень – місяць нових стартів та зустрічей. Після літньої перерви у бібліотеці-філії №1 поновив свою роботу клуб української мови «Скарби українського слова».

Осінь – прекрасна пора року. Її красою та неповторністю зачаровувались і письменники, і поети. Сьогодні ж, під час голосних читань «Кобзарева душа» у нашій книгозбірні лунала «осіння» поезія Тараса Шевченка.

«Ми восени таки похожі

Хоч капельку на образ Божий, –

Звичайне, що не всі, а так,

Хоч деякі…»

Тарас Григорович був людиною глибоких почуттів, тонкої душі, здатної болісно й світло кохати. Осінь у Кобзаря не лише пора року. Це стан душі, коли згасає тепло, а серце ще палає пам’яттю про літо, про кохання, яке минуло, але залишило світло. У поезії Шевченка осінь часто постає символом відходу й самотності.

«Минають дні, минають ночі,

Минає літо, шелестить

Пожовкле листя, гаснуть очі,

Заснули думи, серце спить…»

Учасники заходу обговорювали вірші Шевченка про швидкоплинність краси й молодості. Для Тараса Григоровича осінній пейзаж – це завжди сповідь серця, дзеркало почуттів, краса, туга і вічність… Прекрасні твори, які звучали під час заходу, зачарували присутніх своєю красою та поетичністю.

> >