Розвиток міста у 2-й пол. ХІХ ст. — на початку ХХ ст.
Від 1865 року Єлисаветград — знову повітовий центр Херсонської губернії. Повернення статусу, а також загальне економічне тло в Російській імперії, зокрема у її південно-західному краї (Україна) сприяли розвитку міста в цей період.
З поширенням капіталістичних відносин у сільському господарстві та будівництвом у 1868—69 роки залізниці Харків—Єлизаветград—Одеса в місті зводяться майстерні та заводи для ремонту й виробництва ґрунтооброблювальних знарядь і водяних турбін. 1874 став до ладу потужний завод сільсько-господарських машин, заснований англійськими підприємцями Робертом та Томасом Ельворті (нині ВАТ «Червона зірка») — його продукція (молотарки, сівалки) не раз одержувала відзнаки на всеросійських та міжнародних виставках. Єлисаветград, змагаючись із столицями, один з перших запустив своїми вулицями електричний трамвай, телефонну станцію, телеграф, а 1893 року в місті запрацював водогін. Перетворення і реформи господарства, а також культурні нововведення в Єлисаветграді в значній мірі припали на урядування в місті міського голови Олександра Пашутіна (1878—1905).
Єлисаветград було заново переплановано на квартали і сектори. Місто активно забудовувалось і набуло європейського вигляду. Архітектурний вигляд міста, чистота та порядок, які особливо його характеризували в другій половині ХІХ ст. дозволили російському літературному критику і публіцисту Миколі Добролюбову в приватному листуванні назвати Єлисаветград «маленьким Парижем», і хоча в ті часи цим епітетом традиційно нагороджували чимало провінційних міст Російської імперії, дана згадка з листуванні відомої особи й назва, дана місту, вже в теперішній час активно використовується, перетворившись на мем у регіоні.
Разом з економічним, пожвавилось і культурне життя міста. Так, 1870 року у Єлизаветграді відкрито земське реальне училище, у різні роки тут працювали проф. В.І. Григорович, історик, археолог і фольклорист В.М. Ястребов (з його ініціативи 1883 року при реальному училищі відкрито краєзнавчий музей), поет і композитор П.І. Ніщинський, а його вихованцями були, зокрема, актори і режисери М.К. Садовський та П.К. Саксаганський, письменник Ю.І. Яновський.
У ті часи у місті жила родина Нейгаузів, у домі яких батьки майбутнього великого піаніста Генріха Нейгауза давали уроки учням. Відтак, на кінець XIX століття тут діяло вже понад 20 гімназій, училищ, семінарій, чоловічі та жіночі школи.
Значною подією культурного життя не лише в масштабах міста і краю, а й цілої України, став початок роботи у місті 1882 року першої української професійної театральної трупи (Театр корифеїв) під керівництвом М.Л. Кропивницького, а пізніше — М.П. Старицького. До неї входили І.К. Карпенко-Карий, М.К. Садовський, П.К. Саксаганський, М.К. Заньковецька, М.К. Садовська-Барілотті та ін.
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
< < | > > |
---|