В українській історії є сторінки, які дуже боляче згадувати, але їх неможливо забути... Голодомор –  глибока рана, яка пронизує пам’ять його очевидців та сучасне покоління. Українцям понад пів століття забороняли згадувати моторошні події Голодоморів – радянська влада робила все, щоб знищити будь-які свідчення і жорстоко карала тих, хто згадував. Але врешті очевидці Голодомору дожили до української Незалежності, залишивши нам свої свідчення.

З метою вшанування пам’яті українців, які загинули під час штучно створених голодоморів 1932-33 років,18 листопада в бібліотеці-філії №2 ім. І.Тобілевича пройшла година пам'яті «Та як нам жить хвилиною легкою, коли такий на пам'яті тягар….».

Розпочався захід з екскурсу бібліотекаря в історичні події. Для перегляду підготували відео: «Німа правда. Свідчення, загублені в стерні», «День пам’яті жертв голодомору». Користувачі бібліотеки мали можливість ознайомитись з історичною та художньою літературою на книжковій виставці-пам’яті «Віч-на-віч з минулим».

Українські поети і прозаїки стали першими літописцями Голодомору, намагаючись осмислити катастрофу у слові... Такі твори хоч і тяжко, але треба читати. Їх неможливо переповісти.

Звернення до трагічних сторінок історії України робить нас сильнішими, допомагає кожному збагнути, як залишитися справжнім патріотом своєї країни, як не зрадити своїм предкам, які пожертвували своє життя за нас, як не бути осторонь нині, коли доля України знову залежить від кожного з нас.

< <   > >