Програма проведення тренінгу "Сімейне право. Гендерна рівність."

 

  • ПРЕЗЕНТАЦІЯ ПРОЕКТУ

Проект передбачає  забезпечення вільного доступу до інформаційних ресурсів центру, громадським організаціям та громадянам регіону, проведення семінарів, конференцій, тренінгів з питань розвитку громадянського суспільства, правової освіти.

Ви матимете змогу побувати на 4 тренінгах в центральній бібліотеці, а потім проведете подібні тренінги у себе в філіях.

Мета тренінгів:

v     інформування широкої громадськості про проблеми, поставлені на тренінгах

v     активізація зусиль місцевої громади

v     підвищення позитивної самооцінки та вироблення оптимістичного погляду на життя

  • ЗНАЙОМСТВО "Не хочу хвалитися…"

Кожен по черзі повинен привітатися, назвати своє ім'я  та сказати фразу, яка починається зі слів: "Не хочу хвалитися, але я …". Наприклад: "Привіт усім. Я – Лариса. Не хочу хвалитися, але я вмію все робити швидко".

  • ОЧІКУВАННЯ "Дерево очікувань"

Тренер пропонує учасникам тренінгу написати на кольорових стікерах свої очікування від тренінгу, які вони наклеюють на лист із зображенням дерева і озвучують.

  • ПРАВИЛА

 

  • Цінувати час
  • Бути позитивним
  • Не критикувати
  • Не перебивати
  • Піднімати руку

 

  • Мозковий штурм "У яких сферах суспільство чекає різної поведінки від чоловіків і жінок?"

ҐЕНДЕР (від англ. gender). Це поняття ввійшло у вжиток із соціології та визначає  соціальні можливості людини (чоловіка і жінки) в усіх сферах життєдіяльності: освіті, професійній діяльності, доступі до влади, розподілі сімейних ролей, репродуктивній поведінці тощо.

Це поняття було введене в науковий обіг психологом Р. Столлером у 1968 р. Вивчаючи в Каліфорнійському університеті психологію гермафродитів і транссексуалів, він зрозумів, що легше хірургічним шляхом змінити стать людини, аніж психологічним — її ґендерну ідентичність. Тому цей термін використовується в соціальних науках для відображення соціокультурного аспекту статевої належності людини.

 

Як правило, учасники говорять, що такі очікування стосуються сім'ї, вибору професій, політики, традицій, армії й війни, сексу, виховання дітей і турботи про них, прагнення заробити більше грошей, зовнішнього вигляду, віку вступу в шлюб, віку початку статевий життя ін.

Ведучий організовує обговорення, вживаючи питання: «як вам здається, чому…», «який», «як». Його завдання – звернути увагу на «подвійний стандарт» очікувань суспільства щодо поведінки чоловіків і жінок, на відносну свободу поведінки чоловіків і контроль над поведінкою жінок . Група, як правило, озвучує висловлювання щодо «чоловічих привілеїв», пояснюючи їх тим, що «чоловік – годувальник».

 

  • Слайд – показ "Поняття гендеру"

 

  • Міні – лекція "Антична сім'я'

АНТИЧНА СІМ'Я.

У античної Греції особливості взаємини статей мають свою історію. Влада жінки — коханої, дружини, матері — лякала еллінських чоловіків. Тим більше що ця влада виявлялася в найважливіших аспектах людського життя — задоволенні сексуального інстинкту і дітородінні. Ці страхи відбилися у міфології, породивши жіночі образи, що втілили загрозу для чоловіків. Афіна і Артеміда — грізні чоловікоподібні  богині, а войовничі амазонки — вбивці чоловіків і нагадування про жіночу владу над ними.

Більшість міфів втілювали перебільшено агресивний і небезпечний для чоловіків тип жінок — котрі прагнуть вирватися з-під влади чоловіків і жорстоко помститися їм.

З метою самоствердження чоловіча половина активно використовувала філософію і літературу для нападок на жінок і глузувань над ними.

Тим часом практика повсякденного життя, підпорядковане і замкнуте існування жінок Афінах, як свідчать джерела, не давали особливих підстав для таких страхів. До заміжжя грецькі дівчата вели замкнуте існування в межах гінекею. Обов'язковість збереження ними дошлюбної незайманості і традиція вибору нареченого батьком виключала спілкування з юнаками і чоловіками до шлюбу. Крім того, введений Солоном закон, відповідно до якого батько міг продати свою дочку в рабство, якщо вона втратить цнотливість до весілля і створення жіночої поліції, що стежив за жіночої моральністю, створювали додаткові психологічні кордону. Відтак уже античні автори відзначали, що дівчата уявляють собою певну "групу ризику", з поширеності серед них самогубств.

Замкнений спосіб життя вели в Греції і заміжні жінки. Установка грецької моралі : "...та жінка заслуговує найбільшого поваги, про яку найменше кажуть серед чоловіків, в осуд чи похвалу". За словами Платона, "ім'я чесною жінки має замкнено в стінах будинки". Вона не могла відвідувати атлетичні гри, театр, часто була майже безграмотна і неосвічена. Поведінка чоловіка поза стін вдома не стосувалося. Таким чином, заміжніх грецьких жінок суспільство замикає в рамках приватного будинки, відстороняючи від будь-яких державних справ і зводячи її соціальну роль до трьох функцій — сексуальному обслуговування чоловіків, народження дітей і ведення домашнього господарства. Головним завданням в шлюбі вважалося відтворення нащадків. Оскільки жінці не дозволялося ніяких сексуальних партнерів поза шлюбу (за винятком родича чоловіка, якщо шлюб безплідний), то сексуальна стриманість і помірність вважалися її головними чеснотами.

Чоловікові закон наказував сувору моногамію, але в його розпорядженні були всі служниці, раби і рабині, а поза будинки він міг мати скільки завгодно подруг і приятелів. Є чимало свідчень тому, що багато еллінів з багатих сімей відразу ж після одруження вважали свій громадський обов'язок виконаним, шлюб для них був нудною справою, а пестощі коханців вони знаходили поза будинки.

У колі заможної аристократії до класичного періоду еллінської історії став складатися тип престижної поведінки чоловіка: проводити більшу частину часу поза домом, на вулиці і в громадських місцях, в розмовах про політику і філософію.

Вечори було прийнято проводити серед інших чоловіків, за частуванням чи питвом.

"У нас куртизанки для насолод, наложниці, які піклуються про нас, і дружини, які народжують дітей і вірно охороняють внутрішній лад наших будинків",- писав Демосфен. Важливим моментом еллінському соціумі стало поява регламентованої світської проституції. У Греції сакральна проституція була пов'язана з культом Афродіти і практикувалася в присвячених їй храмах. Легальна світська проституція було введено в 594 р. до н.е. законодавством Солона.

Зміна соціальної структури суспільства зв'язку з розвитком промисловості і торгівлі, а також приплив в місто іноземців і моряків, створювали загрозу широкого розвитку позашлюбних статевих відносин, порушення подружньої вірності і зваблення  вільних дівчат. Це і змусило Солона провести свою реформу, де була законодавча охорона шлюбу і подружньої вірності,  забезпечення чоловікам можливості задоволення сексуальної потреби поза шлюбом, а юнакам — отримати гетеросексуальну орієнтацію.

Річ у тім, що побутування в Греції гомосексуалізму історично було обумовлене постійними війнами і, відповідно, наявністю військових контингентів, відірваних від будинки. Виховання хлопчиків, яке починалося з 7 років, також передбачало дорослішання їх у протягом багатьох років у чоловічих колективах, що виключало їх спілкування з протилежною статтю. Це зробило гомосексуальні контакти нормою існування, а в ряді міст (приміром, у Спарті) такі самі відносини узаконили як складову частину виховання воїна. Такий союз розглядався як шлюбний і тривав, доки у  юнаків не наставало  статеве дозрівання.

За рахунок республіки було закуплено азіатських  рабинь , яких  помістили в околицях порту. Ці місця охоронялися законом. За свідченням Демосфена, за ними визнавалося право притулку: чоловіки не могли бути там обвинувачені в в подружній зраді. Ще одним поширеним у Давньому світі явищем був інцест (приміром, у Єгипті). У деяких грецьких міфах інцест робили боги: Уран запліднив свою матір   У Гомера шість синів Еола живутьу шлюбі з сестрами. Але грецький міф переконливо демонструє негативне ставлення до інцесту: всі історії, у яких кревні родичі вступають у сексуальні відносини, закінчуються трагічно. Тим не менше, наявність такої проблеми в міфологічній і літературній традиції свідчить про її існування в грецькому суспільстві на побутовому рівні. У консервативних аристократичних сім'ях аж до У в. до н.е. заключали  шлюби між рідними братами й сестрами. У римському суспільстві мати сімейства відала домашнім господарством і вихованням дітей. Як і в Греції, жінка не мала цивільних прав і була формально відсторонена від в державних справах. Але в приватному життя римлянка мала набагато свободою. Вона проводила час у загальних кімнатах, зустрічала гостей, які приходять в дім,   як полновласна господиня і мати сімейства. Крім того, вона вільно з'являлася в в суспільстві і могла ходити в гості. У силу того, що жінка вступала в шлюб дуже рано, відбувався різкий перехід від безумовної залежності рідного дому з його замкненим існуванням, до майже необмеженої свободи. Вступивши в будинок заможного чоловіка, юна жінка отримувала владу над підлеглими їй рабами і домочадцями, запрошувала гостей, відвідувала видовища. Основою досить високого рівня свободи та незалежності жінки у період імперії була її економічна самостійність — вона приносила в дім посаг, на який мала повне право власності й яким чоловік не мав права користуватися.

Давньоримське сімейне право, яке надавало господареві будинки необмежену владу над домочадцями, поступово було ослаблене і припинило своє існування. У працях істориків античності наводиться чимало прикладів про сильних характерах римських жінок . Проте поряд із розповідями про героїзм, моральну чистоту, мужність та стійкості римлянок, зустрічаються розповіді про жінок, чиє честолюбство, владність і моральна розбещеність стали причиною багатьох нещасть і навіть соціальних потрясінь, про тих, чиї імена стали загальними (напр. Мессаліна). Римська література сповнена уїдливих зауважень про аморальності римських жінок. Розлучення були поширені вже в республіканський період. Тричі були одружені Овідій і Пліній Молодший, чотири рази — Цезар і Антоній, п'ять — Сулла і Помпей. Так, як чоловіки користувалися сексуальними послугами гетер і рабинь, дружини нерідко використовували рабів. перераховує сімох дітей якоїсь Марули, риси осіб яких занадто явно говорять, що, хто з рабів будинки був батьком кожного з них: повар-мавр, плосконосий атлет, слізливий пекар, ніжний улюбленець пана, гостроголовий і довговухий кретин, чорний флейтист і рудий наглядач будинки.

Письмові джерела свідчать, що римляни постійно переймалися проблемою низької народжуваності. Тому видавалися різні постанови, які стимулювали вступ римлян в шлюб і народження у сім'ях дітей. Так, імператором Августом було запроваджено покарання за бездітність, , якщо дівчина, що досягла 20 років, а юнак — 25, ще не обзавелися дітьми. Бездітні члени сім'ї користувалися під час розподілу спадщини меншими правами. Право трьох дітей  давало батькам трьох дітей деякі переваги при заміщення посад і просуванні було по службі. Матерям трьох дітей дозволялося носити почесну сукню.

  • Груповий тест "Стать чи гендер "

Тест «Стать чи гендер?"

Визначити, до якого поняття  відносяться вислови: до статі чи гендеру:

  • Жінки дають життя дітям.(стать)
  • Дівчаток виховують, як правило, акуратними і скромними, хлопчиків – сміливими і рішучими. (гендер)
  • Мати - символ любові, турботи й миру. (гендер)
  • У хлопчиків в підлітковому віці голос починає ламатися. (стать)
  • Жінки емоційні, чоловіки раціональні.(гендер)
  • Серед вищих релігійних керівників мусульман немає жінок.(гендер)
  • Під час місячних багато жінок  відчувають недомогання.(стать)
  • У традиційному індійському суспільстві жінкам під час місячних заборонялося відвідувати храм, готувати їжу, спілкуватися з сім'єю.(гендер)
  • У країнах СНД багато комітетів солдатських матерів, але немає жодного комітету солдатських батьків.(гендер)

 

 

  • Міні – лекція "Від ролі "нікого" до партнерської сім'ї"

 

ВІД РОЛІ “НІКОГО” - ДО ПАРТНЕРСЬКОЇ СІМ’Ї

Я би хотіла розпочати з того, яка була роль чоловіка в післявоєнний та передперестроєчний час. Після війни сім’я залишилася під керівництвом жінки, яка виконувала всі ролі: як чоловічі (по здобуванню грошей та по прийняттю рішень), так і жіночі. В результаті у нас сформувалися хлопчики, яких виховували в основному жінки – в школі, в дитячому садку, в сім’ї. Більшість   чоловіків не поступалися жінкам у кар’єрі в Радянському суспільстві. З іншого боку – дуже мало заробляли. І в результаті у нас чоловік в сім’ї грав роль “нікого”, тобто людини, яка здала гроші і більш ні за що не відповідає. Він фактично ніколи не брав  участі ні в домашніх справах, ні в вихованні дітей. І ніби то “відсторонявся” від батьківства.     Тобто радянський чоловік, яким він прийшов до кінця ХХ – початку ХХІ сторіччя, був людиною, яка втратила в сім’ї роль батька, яка в більшості сімей втратила роль “голови” сім’ї.

Коли змінилася ситуація в країні, багато хто з чоловіків отримав доступ до великих грошей, до влади, і їх роль також різко змінилася. Однак, можна говорити про те, що роль батька все ще не опанована українськими чоловіками. Сьогодні в багатьох сім’ях  чоловіки вважають, що їх головна роль в сім’ї – принести гроші. Тобто він повинен забезпечити сім’ю. Це – продовження тієї лінії, яка була і в радянські часи. І сьогодні, в сім’ях нових українців, або політичних діячів має місце дуже багато трагедій в зв’язку з повною відсутністю контактів між жінкою, дітьми та чоловіком.

З іншого боку, чоловік, нарешті, здобув важливу роль людини, яка має гроші. І він вже всі гроші не віддає. Він вже починає керувати сім’єю через владу. З’явилася ще така чудова роль – людини, яка робить подарунки, який “відкупається” від своєї сім’ї: “Я вам дав гроші, я вас забезпечив, і я вирішую, як ви повинні поводити себе та що ви маєте робити”.

Ще одна роль сучасного чоловіка – роль людини, яка стримує жінок. Наприклад, ми часто чуємо, як наші народні депутати, та відомі люди кажуть “жіночки” – цим вони ставлять бар’єр між собою та жінками, показують, що не вважають жінок рівними. Наш чоловік визнає себе тільки в ролі людини, яка приймає рішення, вирішує долі. Він почуває себе в ролі керуючої людини, яка з великими труднощами згодна на те, щоб в цій ролі виступали жінки. Роль партнера наш чоловік зайняти сьогодні не готовий. Він готовий зайняти роль тоталітарно керуючої людини, як в суспільстві, так і в сім’ї.

Окремо хотілося би сказати про роль безробітного чоловіка. Сьогодні у нас відсоток чоловіків, які втратили роботу, досить високий. І сім’ї, і суспільство, і чоловіки до цього також не готові. Зустрічаються випадки, коли чоловік сидить вдома, та не бере на себе домашню роботу.  А жінка в цей час працює, на ній, як і раніше – залишається домашня робота. І він ще її принижує, затамовує, обмежує, намагаючись, таким чином, зберегти роль тоталітарного  батька – не маючи на це жодних підстав.

Таким чином, в нашому суспільстві можна виділити такі категорії чоловіків:

По-перше – це управлінець, бізнесмен, той хто практично грає роль головної людини в суспільстві, не  існуючи як партнер для жінки. Він не визнає жінок та виконує свою роль в повному віддаленні від сім’ї.

По-друге, це людина, яка втратила роботу, але яка намагається зберегти  свою роль тоталітарної голови сім’ї.

По-третє, у нас є люди, які створюють партнерські сім’ї, де паритет прав та обов’язків зберігається.

Також у нас достатньо високий відсоток чоловіків, які є насильниками в сім’ї. Це, зрозуміло, алкоголіки, наркомани, але не тільки вони. На жаль, в нашому суспільстві наявна естафета домашнього насильства. І чоловік у ролі насильника, кривдника, на жаль, присутній. А ось роль батька – втрачено.

Зараз ми повинні рухатися від тоталітарної до партнерської сім’ї, в якій ролі добровільно обираються та розподіляються, в якій рішення приймаються спільно, в якій конфлікти вирішуються без переможця, в якій не є трагедією те, що думки батька або матері, чоловіка або жінки є різними (але при цьому варто, щоб, вимоги, які висуваються щодо дитини, були єдиними як з боку батька, так і з боку матері.) Тобто, основний напрямок, по якому ми маємо рухатися, - це партнерство, домовленість та вільний вибір. Суть не втім, щоб ми ввели квоту на та дали можливість жінці грати роль політичного лідера, а в тому, щоб виховувати хлопчиків та дівчат в ситуації вільного вибору, коли як хлопчик, так і дівчинка мали б доступ до прийняття рішень. Ми повинні вчитися самі свідомо будувати сім’ю, як партнери. А оскільки цей конфлікт в сім’ї поки ще не вирішений, у нас залишається велика кількість трагедій, насильства та розлучень.

  • Рольова гра "Можна втекти"

Попросіть вийти людину, яка добровільно погодилася б виконати вправу, не дуже приємну і зовсім зручну фізично.

Ця  людина зобразить жінку, яка дома зазнає насильство. Попросіть називати причини, через які ця жінка не йде  від свого насильника (діти зростатимуть без батька, економічна залежність, сором перед родичами тощо.) і записуйте їх на лівій частині листа паперу. Щоразу після названої причини кладіть на людину , яка  зображає жертву, одну хустку.

Заздалегідь приготуйте 10-12 хусток. Коли причини в основному названо, запитайте, що може допомогти жінці позбутися цієї тяжкості. Відповіді записуйте напроти кожної з причин справа. Щоразу, записавши одну з причин, знімайте одну хустку. Коли учасник чи учасниця зіграли роль жертви, потерпілої від насильства, і звільнилася від хусток, подякуєте або попросіть, щоб вся група підтримала оплесками. Попросіть цю людину сісти на місце й запитайте, які почуття виникали тоді, коли на голову накладали хустки? Коли їх була велика кількість? Коли їх поступово почали прибирати? Запитайте що відчувала група, коли їх учасниця була під хустками? Визначте  результат – для чого ми виконували це вправу?

 

  • Відеоролик "Праски, листи Ангели Меркель і прасувальні дошки"
  • Міні – лекція "Історія шлюбу в Україні"

Історія шлюбу в Україні.

На сучасні традиції та звичаї укладення шлюбу значно вплинув їх історичний розвиток.

За часів Київської Русі сімейні відносини мали патріархальний характер. Шлюбно-сімейне право дохристиянської доби допускало багатоженство, купівлю, викрадення і приведення нареченої. Відомо, що до хрещення князь Володимир Великий мав 5 дружин і близько 800 наложниць.

Після прийняття християнства сімейне право розвивалося в Київській Русі відповідно до візантійського канонічного права. Проте, якщо візантійські джерела трактували шлюб як звичайний договір, то для церкви шлюб — не договір, а таїнство. Установлювалася одношлюбність . Християнське право вступало у конфлікт із звичаями дохристиянської доби і визнавало шлюби освячені церквою, обрядом вінчання. Церква прагнула відмінити весільні обряди, що існували раніше, щоб люди брали шлюб лише за церковним обрядом і забули дохристиянські звичаї. В ХVI — XVII ст. поряд із шлюбами «вінчаними» визнавали й «невінчані», але здійснені згідно зі звичаєвими нормами та з дотриманням весільної обрядовості. Ус і права членів сім'ї, створеної внаслідок такого шлюбу, визнавалися так само, як і членів сімей, заснованих на церковному шлюбі.

Слід зазначити, що українці аж до початку ХХ ст. одружувалися у ранньому віці: звичайний вік нареченого становив 18–19 років, а нареченої — 16–17 років. За часів Київської Русі шлюбний вік визначався згідно з візантійським законодавством і становив для юнаків 14–15 років, а для дівчат — 12–13 років. Литовський статут 1566 року встановлював шлюбний вік для дівчини з 15 років, для юнаків — з 18 років. Але згодом ІІІ Статут 1588 року знову понизив шлюбний вік жінки до 13 років. Звід законів цивільних (Х том Зводу законів Російської імперії) визначає граничні вікові рамки для вступу у шлюб: заборонено вступати у шлюб особам чоловічої статі, яким не виповнилося 18 років, а жіночої — 16 років; а також особам, які мають понад 80 років від народження.

Ще однією важливою традицією для укладення майбутнього шлюбу було отримання батьківського благословення. Дослідники ХІХ ст. акцентують увагу на тому що в Україні батьки звичайно прислухалися до вибору своїх дітей. Так, наприклад, П.Чубинський наводить наступний звичай: батьки, коли бачили, що сину вже час одружуватися, сповіщали його про це і пропонували йому наречену. Якщо, це не та дівчина, яку він обрав собі сам, то він просив батьків не губити його і дозволити одружитися на дівчині, обраній ним. У більшості випадків батьки погоджувалися виконати бажання сина ]. Отже, попри свободу вибору наречених, прийнято було одружуватися тільки з дозволу батьків. Закохані приходили до батьків за благословенням. Якщо ж молоді одружувалися таємно або всупереч волі батьків, то вони зазвичай каралися позбавленням приданого, спадщини тощо.

Без батьківської згоди шлюб не міг стати дійсним, а якщо й бували такі шлюби, то це вважалося аномалією. Тому, хоча молоді дуже часто самі обирали собі наречених, остаточне рішення завжди було за батьками. Саме домовленість між батьками молодих про намір одружити дітей була тією базою, на основі якої складалися всі подальші договірно-зобов'язальні відносини.

Така домовленість ставала приводом для сватання, коли батьки або родичі молодого засилали сватів (посередників) до родини молодої з пропозицією про шлюб. Якщо батьки молодої відповідали згодою на таку пропозицію, то зазвичай укладалася угода. У ХVІ — ХVІІ ст. такі угоди почали укладатися в письмовій формі і називалися «змовними листами». В цих угодах сторони домовлялися, що один із контрагентів повинен видати дочку (сестру), а інший повинен з нею одружитися в призначений день. Одним із давніх звичаїв сватання, що зберігся у західних регіонах України аж до початку ХХ ст., була шлюбна пропозиція дівчини до парубка. «Дівчина було прийде в хату, де вона назнає собі парубка, покладе хліб на столі і сяде на лаві. То був знак, що вона хоче заручитися з господарським сином. Як до неї господар не промовляв і слова, то був знак, що його син не хоче женитися з нею, але кажуть, що люди мали за гріх давати гарбуза дівчині».

Як традиційний звичай, після сватання відбувалися оглядини, коли батьки нареченої приходили до помешкання, де житиме майбутня сім'я, і оцінювали майновий стан нареченого. Якщо родину молодої щось не влаштовувало в господарстві молодого, вона могла розірвати попередню домовленість про майбутній шлюб. Така відмова не тягнула за собою ніяких юридичних наслідків для нареченої. Траплялося, що батьки нареченої відмовлялися від оглядин, якщо вони, наприклад, добре були обізнані про родину і господарський стан майбутнього чоловіка своєї дочки. У такому разі сватання вважалося закінченим, і розпочинався наступний етап — заручини.

Заручини — це дуже важливий в юридичному значенні акт. Інколи заручини могли відбутися ще у дитячому віці майбутнього подружжя. Якщо в сім'ї було кілька дівчат, то обов'язково слід було видати заміж старшу, а потім наступну за віком. Під час заручин домовлялися про розподіл витрат на підготовку весілля, весільні подарунки, придане нареченої та частку сина у разі відділення молодої сім'ї від батька тощо. У деяких місцевостях України після заручин молоді вже не мали права відмовитися від весілля, що свідчить про важливість цього обряду зі звичаєво-правового погляду

Після заручин розпочиналася активна підготовка до весілля, і якщо угода про майбутній шлюб на цьому етапі з якихось причин розривалася, то це вже тягнуло за собою певні санкції для сторони, яка відмовилася. Зокрема на неї покладався обов'язок відшкодувати витрати на пригощання під час сватання і заручин, подарунки та приготування до весілля. Крім того, у ХІХ столітті вже існувала практика відшкодування і моральних збитків, так звана «плата за безчестя», або «штраф за сором». У Полтавській губернії, на Поліссі існувала практика, що у випадку, якщо від шлюбу відмовляються не пізніше, ніж через день після сватання, то позов за збитки і безчестя волосним судом не приймалися. Тому весілля намагалися зіграти якнайскоріше після заручин.

Весілля зазвичай грали восени від Покрови (14 жовтня) до Пилипівського посту (28 листопада) або взимку від Хрещення (19 січня) до Масниці. Передвесільні дії починалися з відправлення молодого і молодої на «запросини». Запрошували звичайно всіх родичів, сусідів. Обов'язковою обрядовою дією було прощання нареченого і нареченої зі своєю свободою, акт їх відокремлення від несімейної групи молоді. Церковне вінчання проводили іноді в один день з весіллям, іноді заздалегідь, але воно не було головною дією шлюбу. Якщо весілля чомусь відкладалося, звичай не дозволяв вінчаним жити разом. Лише у 1744 р. був виданий указ, згідно з яким молоді повинні були жити після вінчання сукупно, не чекаючи весілля.

Брати вінчаний шлюб за церковними канонами можна було тричі за життя. Однак за давньоруськими звичаями, кодифікованими Литовським статутом 1526 року, та Магдебурським правом «вільно кожному одружуватися стільки разів, скільки забажає, поки без жони зоставатися не зможе чи не схоче, хоча б їх умерло у нього три чи чотири; так само й жінці по смерті чоловіків своїх вільно піти заміж за іншого»

Під час укладення шлюбного договору вже остаточно встановлювався посаг нареченої та віно, що вносив наречений. Посаг переходив у володіння родини, але віно залишалося назавжди власністю дружини, що робило її матеріально незалежною від чоловіка за його життя і забезпечувало жінку на випадок смерті чоловіка. Але з поширенням російського законодавства дружина втратила право вільно розпоряджатися своїми речами, а одруження з чоловіком іншого стану змінювало і її соціальний стан. У Зводі цивільних законів було закріплено обов'язок нареченого повідомити священника свого приходу під час укладення шлюбу про своє ім'я, чин та положення, а також ім'я та соціальне положення нареченої , а також було встановлено, що головним доказом укладення шлюбу є приходська (метрична) книга.

 

  • Робота в парах "Гендерні ролі і як (чому) вони змінюються?»

Слухачі поділяються на дві групи.

.Кожній групі дається кілька фотографій, де чоловіки і жінки виконують невластиві своїй статі гендерні ролі.

Питання для обговорення:

  • Як часто вам доводиться зіштовхуватися з ситуацією, яку ви бачите на фотографіях
  • Де: в містах чи селах
  • Серед якої соціальної групи населення: робітників, службовців, інтелігенції, селян?
  • Які причини того, що гендерні ролі змінюються
  • Як ви самі ставитеся до змін гендерних ролях? Якої точки зору ви самі дотримуєтеся?

  • Індивідуальна гра "Презентація особистого гендерного образу "

Тренер пропонує за допомогою фломастерів чи фарб зобразити свій особистий герб на аркуші паперу. Герб в символічній формі показує оточуючим устремління і позиції людини. Контур герба поділяють на чотири області. У лівій частині фіксуються головні досягнення в життя; середня – те, як людина себе сприймає; у правій частини відзначаються головні цілі в житті; нижня частина герба відводиться для позначення головного життєвого девізу. По закінченні учасники демонструють свої герби і девізи.  Обговорюється подібність гербів і символів. По закінченні творчого процесу всі розповідають про свої герби. Розповідь про герб можна проводити за такою схемою: «Я намалював у віконці то то, бо я…» Потім ведучий запитує, що відчували учасники, коли малювали герби, коли розповідали про них. Для чого ми робили це вправу? Для чого його потрібно робити? Які з віконець важко малювати? Чому? Які легше? Чому?  З вони пов'язані?

  • Слайд-показ "Сімейні відносини в Кіровоградській області"
  • Гра- колаж "На роботу потрібні"

МАТЕРІАЛИ: Можуть бути газети чи колажі газетних оголошень з дискримінаційними положеннями щодо кандидатур на робоче місце (гендер, вік, тощо.).

- Об'єднати у малі групи і попросити зобразити (намалювати чи описати) людину, потрібну (привабливу) на ринку праці. Записати названі характеристики на великому аркуші паперу, поділивши його на дві частини:

Які потрібні чоловіки? Які потрібні жінки?

- Спитати, - Які вимоги роботодавці частіше висувають до чоловіків (вік, освіту, зовнішність, професіоналізм, досвід роботи, тощо.)? - Які вимоги роботодавці частіше висувають жінок (вік, освіту, зовнішність, професіоналізм, досвід роботи, тощо.)? - Чи часто ці вимоги збігаються? Якщо ні, то чому? - Яку жінку чекають на ринку праці? - Якого чоловіки чекають на ринку праці? - Про що це свідчить? - Які характеристики однозначно розглядаються як дискримінаційні, якщо роботодавці віддають їм перевагу? –

Чи можна розглядати наявність освіти у людей, бажаних на ринку праці, як дискримінаційний чинник (наприклад, лікарі повинні мати медичну освіту, юрист – юридичну)?

 

  • Групова вправа "Чарівний стілець" .

Попросіть учасника сісти на чарівний стілець. Чарівний він тому, що будь-яка людина, сідаючи на нього,  позбавляється всіх недоліків і має лише позитивні риси характеру. Попросіть всіх присутніх називати все добре, що вони знають і думають про про цю людину. Подякуйте всім і  запитаєте, як почувалися учасник чи учасниця на чарівному стільці. Що відчували інші, висловлюючи їй чи йому добрі слова? Запитайте групу, для чого ми виконували це вправу. Визначте результат – «чарівний» стілець можна знайти завжди і скрізь – не забувайте про це в потрібний момент.

 

 

 

  • Обговорення в колі. Вправа "Мікрофон"
  • Підведення підсумків: Анкета
< <   > >