Олена Більченко належить до тих людей, для яких робота ніколи не була способом заробляння грошей – у бібліотеці зарплата більш ніж скромна. Для неї – це місце реалізації своїх здібностей, амбіцій, творчих задумів.

Робота в бібліотеці їй була визначена долею – мама передала цю професію і книголюбство у спадок. Олена Адамівна не просто стала бібліотекарем, згодом завідувачкою бібліотеки-філії для дітей №19 Кропивницької МЦБС, а справжньою берегинею закладу. Розумом, руками і серцем створила затишно-ошатну оазу для юних читачів.

Про роботу, цікавих і допитливих читачів, організовані для них заходи, може розповідати нескінченно: з любов’ю, епітетами, дотепно. Буквально з першого слова уловлюєш закоханість у справу, злет думок, відданість відвідувачам, бажання передати їм любов до книги. З читачами працюють не тільки у бібліотеці – їх часто запрошують у школи і дитячі садочки. Там книги теж знаходять прописку.

Було б дивно, якби така активна і творча особистість як пані Олена обмежилася тільки посадовими обов’язками. І життя внесло корективи. Багато років вона була членом профспілкового комітету – у культмасовому секторі, потім головою ревізійної комісії. Там пройшла добру профспілкову школу. Підсумком активності і небайдужості стало обрання її головою первинної організації профспілки Централізованої бібліотечної системи. Лише два роки Олена Адамівна на цій громадській посаді, але, так би мовити, гори уже перевернула – по колдоговірній роботі може дисертацію захистити.

-         Вивчила Закон про колективні договори, ознайомилася з нашим документом, розповідає Олена Адамівна, - разом з директором бібліотечної системи проаналізували усі пункти: що виконується, а що просто записано. І прийняли такий колдоговір, який задовольняє і колектив, і роботодавця. Додали у список гарантій – проведення медичних оглядів за рахунок роботодавця, адже це завжди було проблемою, а також виділення коштів на охорону праці. Крім того, що на поховання рідних та на ювілеї виділяє кошти профком, передбачили допомогу і від керівництва. Час тяжкий, тож треба людей підтримувати. На весілля і поховання надають по три дні. Ще роботодавець надає один день на місяць – на господарські справи і день – на ювілейну дату. Додали по 2 дні додаткової відпустки за ненормований робочий день секретарю і електрику. На ювілеї профком виділяє півтори тисячі гривень, а на «круглі» дати – по тисячі. Причому, на такі знаменні дати не тільки радуємо коштами, а й влаштовуємо гарне святкування. Війна відібрала багато свят, тож дні народження не відкладаємо на потім, а даруємо радість людям сьогодні. Пишемо сценарії, роздаємо ролі, надягаємо костюми і влаштовуємо справжнє театралізоване дійство. У нас є і артисти, і танцюристи, і співаки, і психологи. Такі заходи залишаються в пам’яті надовго. Традиційно вітаємо працівників із новорічними святами. Подарунки готуємо солідні.

Своєю командою Олена Адамівна задоволена. Кожен член профкому відповідає за свій напрямок, а вона як диригент спілчанського оркестру стежить, щоб усі добросовісно «грали свою партію». Культмасовий сектор створив групу вітань і у телеграм-каналі вітають працівників з днем народження. Є група, яка відповідає за екскурсії. Багато поїздок сьогодні не можна організувати, а на День бібліотекаря – колектив обов’язково виїжджає у цікаве місто чи місце. Є група «Колеги», в якій працівники обмінюються інформацією, оголошують збір коштів, наприклад, у випадку загибелі рідних. Коли щось трапляється у людей, підтримують один одного і морально, і матеріально.

Профспілкова робота їй до душі. Тим, що може допомогти, порадити, просто поговорити. З радістю вітає колег, відгукується на їхні проблеми. І радість, і біль тяжко нести на самоті, тож Адамівна завжди на зв’язку, напоготові. Де черпає сили, тільки їй відомо, адже на війні втратила рідну людину. Навчилася не тільки триматися сама, а й іншим підставляє плече, дарує порцію позитиву. Так вчила її мама: «Не важливо, ким ти станеш, головне – бути людиною».

 

Марія Іванова, пресцентр ФПО

Народне слово. – 2026. – 2 квітня. – с.6.

< <   > >