В один із днів наприкінці квітня просторий та затишний читальний зал бібліотеки ім. Володимира Панченка ледь вміщав колег та давніх друзів Анатолія Саржевського – особистості знаної й вшанованої у нашому місті. Усі вони завітали на презентацію його книжки «Летять роки на крилах вічності», куди увійшли авторські спогади, оповідання, новели, рецензії, інтерв’ю, есе.

Анатолій Васильович Саржевський – педагог, журналіст, фотокореспондент, громадський діяч. Ще у чотирнадцятирічному віці він ступив на літературний шлях і впевнено крокує  ним усе своє життя. За майже шістдесят років творчої праці написав, без перебільшення, не один кілометр текстів. Та лише тепер уперше видав книжку, яку присвятив «пам’яті дорогих батьків, рідного брата Олександра, незабутньої дружини Людмили, своїй рідні».

Я була модераторкою заходу, перед цим прочитавши книжку двічі. Мені вона нагадала місток, перекинутий між минулим і майбутнім, адже доля щедро подарувала Анатолію Васильовичу безліч зустрічей і знайомств з людьми, чиї життя та діяльність можуть бути сюжетом для захопливого літературного твору і прикладом для наслідування нащадкам. Це щира й прониклива розповідь про життя Кіровограда-Кропивницького та його мешканців, починаючи з тридцятих-сорокових років минулого століття до нашого сьогодення, життя, яке читач, гортаючи сторінки книжки, проживає разом із Анатолієм Саржевським та героями його оповідей. Кожна розповідь автора, спогад чи есе – це насправді маленька частинка душі, яку він дарує читачеві. Ця книжка – не просто збірка оповідань і спогадів, це багатогранне полотно, на якому автором майстерно намальована картина людських доль, пам’яті та пошуків істини.

Перший розділ книжки, присвячений родині Саржевських, сповнений тепла й вдячності до батька Василя Михайловича, журналіста і воїна, учасника Другої світової війни. Розповідь про батька, який був і другом, і духовним наставником Анатолія, змушує замислитися над важливістю збереження родинних цінностей, любові до своїх коренів, до людей, які формували автора як особистість.

Мама Анатолія Саржевського Поліна Макарівна – вчителька української мови. Завдяки їй Анатолій перейняв любов до рідного слова, до людей, до Батьківщини. Душевним теплом і захопленням сповнені спогади про старшого брата Олександра, який був для Анатолія прикладом цілеспрямованості, мудрості й вірності своїм внутрішнім принципам, тою людиною, яка вела за собою й підтримувала у найскладніші моменти життя.

Особливе місце у книзі займають спогади Анатолія Саржевського про дружину Людмилу, синів, онуків. Людмила подарувала йому щастя подружнього життя, але «пішла у засвіти після тяжкої і невиліковної хвороби». Через теплі, щирі історії про друзів і викладачів ми бачимо світ очима юнака, що прагне пізнання та утвердження своїх ідеалів. Ці розповіді випромінюють світло оптимізму й віру в людяність, які так необхідні у наш час. З великою пошаною згадує він своїх педагогів і наставників – Євгенію Чабаненко, Івана Непоменка, Бориса Хижняка та багато інших.

У розділі «Розповіді про письменників» автор дарує нам можливість відчути дух творчих зустрічей з метрами української літератури – прозаїком Олесем Гончаром, поетом Василем Симоненком та поетесою, акторкою, педагоги нею, перекладачкою Оленою Журливою, засновником обласного літературного об’єднання «Сівач» поетом Валерієм Гончаренком та поетом і журналістом Віктором Ганоцьким, які своїм словом і прикладом здагачували культурний простір України. Кожна зустріч, про яку пише Анатолій Саржевський, - це наче дороговказ, який нагадує, що література живе доти, доки є ті, хто нею цікавиться й розповідає про неї.

Є в книжці і роздуми про сучасність. Оповідання, новели та есе – це дзеркало нашого сьогодення з його радощами й смутками, досягненнями й розчаруваннями. Автор сміливо піднімає питання добра і зла, вибору життєвого шляху, взаємин між батьками та дітьми, вчителями та учнями. У цих розповідях кожен читач знайде відображення власних переживань та пошуків істини.

Що робить книгу «Летять роки на крилах вічності» такою особливою? Передусім – людяність, якою вона пронизана. Це не просто історії – це роздуми про наше життя, про його сенс та цінність кожної миті. Автор ніби запитує: що ми залишимо після себе? Якою буде наша пам’ять для майбутніх поколінь? І відповідає на ці питання через власний приклад: пам’ять живе у слові, у спогадах, у добрих вчинках.

Ця книга нагадує про важливість простих, але таких вагомих речей: любові до рідних, пошани до вчителів, вдячності до тих, хто пройшов непростий життєвий шлях. У світі, де часто бракує тепла та взаєморозуміння, такі книги стають ліками для душі. «Летять роки на крилах вічності» - це не лише літературний твір, а й своєрідний літопис життя. Це книга, яка залишається в серці, змушує замислитися над власним шляхом і допомагає зрозуміти, що час летить невпинно , але те, що ми робимо, залишається з нами назавжди.

Перегорнувши останню сторінку книжки, хочу подякувати автору за щирість, мудрість і любов до слова. Ця книга – справжній подарунок для кожного читача. Вона навчає цінувати життя у всіх його проявах, берегти пам’ять про тих, хто поруч, і не втрачати віру в людяність. Саме тому для назви післямови я взяла рядок з вірша Валерія Юр’єва: «Отак би сонцем напоїти душі, щоб там блюзнірства й сліду не було…» Вважаю, що Анатолію Саржевському вдалося напоїти душі читачів сонячним промінням своїх щирих спогадів.

Бо роки справді летять на крилах вічності, але пам’ять, слово та добрі справи залишаються з нами назавжди.

Елеонора Бєльська

письменниця, голова обласної громадської організації

«Духовний центр Кіровоградщини»

 

Народне слово. – 2025. – 15 травня. – с.7.

< <   > >