Народився 21 березня 1991 року у місті Феодосія (АР Крим). Мешкає у місті Кропивницький.

Закінчив філологічний факультет Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка. У 2016 році захистив кандидатську дисертацію з поетики драматургії Івана Карпенка-Карого та отримав диплом кандидата філологічних наук.

Із 2012 року організатор культурних івентів у місті Кропивницький, автор-упорядник та редактор кількох поетичних антологій; координатор мистецької передачі «Квартирник» на телеканалі ТТV (2014-2015); редактор незалежного культурно-літературного електронного журналу «шTOPOR», координатор міжнародного проекту «Міст».

Лауреат міжнародної німецько-української премії імені Олеся Гончара (2017)[3], конкурсів «Корнійчуковська премія» (2015)[4], «Урба-перехрестя» (2016)[5], «Смолоскип» (2018)[6], «Гранослов» (2018).

У 2020 році у київському видавництві «Laurus» вийшла дебютна книга прози Поліщука «Пташиний цвинтар.

Нагороди та премії

  • Лауреат конкурсу відеопоезії «CYCLOP» (Київ, 2014)
  • Лауреат конкурсу ім. Валерія Гончаренка (Кропивницький, 2015)
  • Лауреат конкурсу «Урба-перехрестя» (Київ, 2016)
  • Переможець міжнародної німецько-української премії імені Олеся Гончара (2017)
  • Лауреат III премії літературного конкурсу видавництва «Смолоскип» (Київ, 2018)
  • Переможець конкурсу Гранослов (Київ, 2018).
  • Лауреат конкурсу відеопоезії «Монокль» (Тернопіль, 2018).

 

СЛУХАТИ ДОЩ

слухати дощ поки небо
гойдається на дротах
наче сповнений вітром заспаний птах
поки слова краплями по вустах
стікають і тануть
слухати грім який кашлем
будить місто
яке спить мов немовля чи пречиста
і пробудиться тільки якщо ще не пізно
співати осанну
що ж з ним буде тоді
як не стане телефонних дротів
що тримають у небі усіх птахів
і не змиє їх дощ хоча й осиротів
загорнувшись в одчай
що ж буде з нами тоді
як не йтимуть такі дощі
і міста не будитимуть не лізтимуть до душі
і птахи в плутанині та метушні
приземляться на хвилі wi-fi

«Поза каменем» (2015)

ЦЕ

під головою сніп
спину тримає жорства
очі без жодного «кліп»
втупилися у тло
це тільки мої слова
це тільки моє тепло
нехай хоч впаде блакить
чи ріки підуть з берегів
це тільки для мене звучить
покинутих древніх дзвіниць
той спів що підмінює гнів
і смерть що лежить горілиць
під головою сніп
спину тримає жорства
очі без жодного «кліп»
втупилися у тло
це тільки мої слова
це тільки моє тепло

«Поза каменем» (2015)

ЗАБИРАЄ

тебе забирає вагонів блискуча змія
тебе забирає голодна холодна земля
птахів перелітних зграя
від мене тебе забирає
тебе забирають важливі та суєтні справи
будинки маршрутки книжки і кіно Куросави
тебе заберуть безпощадно
лишивши мені тільки садна
тебе забирають лекційні аудиторії
тебе забирають із нашої території
океанів простори безкраї
від мене тебе забирають
тебе забирає вагонів блискуча змія
тебе забирає голодна холодна земля
птахів перелітних зграя
навіки тебе забирає

«Поза каменем» (2015)

ПРОЩАВАЙ

відбивають копитами змієконі
мов дощі осінні по підвіконню
«прощавай»
прощавай це гніздо бетонного міста
прощавай безглузда весни реконкіста
і трамвай
прощавай недолуга без рейок дорога
прощавайте тролейбуса лінії-рога
серед мрева
прощавайте зупинок облущені лави
прощавайте розвилки на ліво на право
і дерева
прощавайте незрячі старі ліхтарі
цих заводів товсті цигарки-димарі
і асфальт
прощавайте усі хто любили й чекали
прощавайте бомжі прощавайте вокзали
зливи пальт
прощавайте навіки ці зорі це небо
прощавай зрілий місяць блискучо монето
дивний край
відбивають копитами змієконі
мов дощі осінні по підвіконню
«прощавай»

«Поза каменем» (2015)

ТЕАТР

сірий будинок з облущеним фронтоном
не вписується в пейзаж міста
але вписується в архітектуру депресії
у ньому оселились монтеккі
кайдаші капулетті борулі
та інші родини
у ньому оселились гамлети
гонти нори стодолі
та інші герої
у ньому вмирали дездемони
чалі лукаші пузирі
та інші вмирали
запилені вікна
позирають на місто
із-під потрісканого
лоба старого театру
із нього виходили
окрилені й розчулені
із нього виходили
майбутні герої й режисери
але дивує як до нього
взагалі хтось заходив
крізь старі двері на які чіпляли
від руки мальовану афішу

"oZERO" (2017)

КАМО

спи
до просвітління чотири
хвилини
а будильник
задзвонить за
три
ці столітні ялини
знають правила
гри
і ти можеш знати
знайти
чи піти без одежі
головне щоб тебе
хтось хотів
запитати:
«камо друже грядеши?»

«Поза каменем» (2015)

МОРЕ

між нами городять гори
між нами горять городи
жоржинами. і виходить
з цікавості з берегу море
дивитися в очі наші
творити чайками плач
розкрили ці скелі пащі
і хвиля неначе плащ
а нам яке діло до того?
між нами товща землі
і море звалилось мов тога
на плечі мої малі
і тиша між нами порожня
і осінь – memento mori
так холодно але можна
в пальто зігрітися в морі

"Поза каменем" (2015)

БЛАКИТНІ

дні спливають черевом вгору
у цьому підступом повнім квітні
очі зморені очі хворі
але блакитні
тріскає небо як лики на фресках
заспані зорі повзуть безробітні
очі поколені очі закреслені
але блакитні
сірі обличчя ховають за масками
сніг в чорних плямах дерева вагітні
очі бетонні очі затаскані
але блакитні

"Поза каменем" (2015)