Хоменко Ірина Анатоліївна
Автор «Веселого алфавіту» для дітей, книг для юнацтва та дорослих «Аркуш паперу», «Автобусний роман», «Щастя не купиш» та «Шлях у янголи».
Почала займатися літературною творчістю зразу, як тільки навчилася писати. Свої дитячі вірші вона доопрацювала і опублікувала разом з пізнішими творами в збірці «Аркуш паперу». Декілька років була керівником літературного клубу «Паралелі та меридіани» у бібліотеці-філії № 6 МЦБС міста Кропивницького. Проводила свій літературний проект, завдяки чому багато подорожувала світом. Непогано знає англійську та німецьку. Складає вірші чотирма мовами. Активно займалася журналістикою. Головний бібліотекар Центральної міської бібліотеки імені Володимира Панченка, керівник коворкінгу «Запасний вихід».
Неполоханий птах
Ти знаєш, далеко – за морем, за лісом
Живе неполоханий птах.
Він спить під природним із листя навісом,
Співає для втіхи в гаях.
І спів його чують лиш гори, лиш тіні,
Лиш ліс, дикі трави усі.
Й нікому пісні не потрібні –єдиній
Чарівній Природі-красі.
Отак і поет – пише він лиш для себе,
Та ще – для паперу свого.
Читає для сонця, читає для неба.
А люди не цінять його.
Чи в славі є щастя? Чи щастя в визнанні?
Та ні! Знають це не усі!
Вірші пишуть в бідах, в хворобі, в вигнанні.
Й живуть вірші ці для душі.
Для синього неба, для сосен, для висі..
А щастя лиш в славі – це жах.
Ти знаєш, далеко, за морем, за лісом
Живе неполоханий птах.
Не чує він схвалень, ні аплодисментів,
Ні грошей, ні квітів йому.
Чи пише поет для палких компліментів?
Навіщо він пише? Чому?
Пишу і радію. Тому, що я вмію.
Тому, що красиво. Та все ж ...
Так хочеться з кимсь поділитись?
Зумію?
Так рідні ти души знайдеш.
Так всього багато у віршах читаєш:
І радість, і біль, і мрій крах...
Ось, бачиш, і ти вже собі уявляєш,
Як жив неполоханий птах.
Зажди!
Ти зупинись на мить! Зажди!
Ти чуєш, як співають зорі?
І як зникають, наче в морі
Їх в безкінечності сліди?
Ти зупинись на мить! Зажди!
Ти бачив, як вони ридають
Від того, що серця страждають,
І дехто мучиться завжди?
Ти зупинись на мить! Зажди!
Одне лиш варте жить страждання –
Те, що народжує кохання.
Воно зігріє від нужди!
Ти зупинись на мить! Зажди!
В зірок нема ні зла, ні голоду,
Та вони щуляться від холоду.
Це – душ всіх наших холоди.
Ти зупинись на мить! Зажди!
Ти чуєш, як співають зорі?
Про холод, що довкола них і горе...
Ти чуєш? То тоді не стій. Іди!
Книга
Мені ти – друг. Ти перший друг мій, книго!
В тобі знаходжу мудрості слова.
Від твого змісту – холод і відлига.
Словам твоїм і слава, і хвала!
Ти можеш врятувати добрим словом,
Несеш знання у вічності краї.
Під палітуркою, під цим покровом
Ховаються скарбниці всі твої.
Мені ти – друг. Ти перший друг мій, книго!
Ти не неси в серця жорстокість, зло.
Роби добро, стійкіша будь, ніж крига,
Неси добро! Спрямуй сюди весло.
Ти прославляй добро на всіх майданах,
Неси в серця його в усіх світах!
Клади його до ран тому, хто в ранах.
І нагодуй ним тих, хто вже зачах.
Зі мною будь, мій друг, порадник, вчитель!
Будь вічним компасом мого життя.
На перехрестях часу – славний житель.
Ти – дзеркало історії й буття.
| > > |
|---|