Завітавши до художньо-меморіального музею Олександра Осмьоркіна, не можна не звернути увагу на велике фото меморіального комплексу із зображенням видатного єлисаветградського архітектора Якова Паученка з маленьким хлопчиком на руках – племінником, майбутнім професором живопису Олександром Осмьоркіним А підійшовши до вітрини, побачимо інші світлини: батьки Олександра Осмьоркіна – Олександр Павлович та сестра Якова Васильовича Паученка Олімпіада Василівна, юний Саша Осмьоркін, який, опираючись на стіл, задумливо дивиться у простір, розмірковуючи над малюнком пейзажного мотиву, а далі – Олександр Осмьоркін уже в більш дорослому віці в театральному костюмі Гамлета.

 

Усі ці світлини єднає одне прізвище майстра фотографії Давида Харлаба, з яким, можливо, родину Паученка-Осмьоркіних пов’язували не лише робочі, а й дружні відносини. Адже і сам Яків Паученко, судячи з численних аматорських фото в його будинку, захоплювався цим дивовижним мистецтвом світлопису.

За матеріалами електронного довідника обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Д.Чижевського, Харлаб Давид – єлисаветградський фотограф та підприємець кінця ХІХ – початку ХХ століття. Його фотосалон був одним з найпопулярніших в Єлисаветграді. Не випадково саме його обрали своїм «придворним фотографом» брати Роберт і Томас Ельворті. Давид Йосипович не лише знімав членів родини Ельворті, а й створював перші рекламні проспекти продукції їхнього заводу, у нього охоче фотографувалися місцева знать та юнкери.

 

Фактично це все, що достовірно відомо про нього. Але в історію міста він увійшов не лише завдяки своїм сповненим мистецького шарму світлинам, а й величному архітектурному шедевру Якова Паученка, який до нині називають будинком Харлаба.

Газета «Голос Юга» від 14 квітня 1914 року в розділі «Нові забудови» повідомляла: «Из частных построек довольно крупными обещают быть дом Харлаба на Дворцовой улице, угол Ингульской, дом Державца на Ивановской, угол Гоголевской, и некоторые другие. Дом Харлаба строится про проекту архитектора Паученко, которому принадлежит постройка домов господина Соловьева», а в жовтні цього ж року, в некролозі на смерть Паученка буде зазначено, що «Яков Васильевич был неутомимым работником. Будучи разбит параличем, с трудом передвигаясь по лесам, он посвящал целые дни постройкам. В последний вечер он ещё чертил деталь для неоконченного дома Харлаба…»

 

Акварельний ескіз будинку з особистим підписом, начерками та позначками архітектора зберігається в фондах художньо-меморіального музею О.Осмьоркіна. Він неодноразово експонувався на численних виставках, присвячених життю і творчості Я.Паученка. На ньому кутову будівлю, що є художнім завершенням перехрестя сучасних вулиць Дворцової та Декабристів, розгорнуто фронтально в горизонтальній площині, а лінії двох кварталів, що перетинаються, підкреслені стафажними рисунками екзотичного на той час транспорту – автомобіля з групою подорожуючих та постатей людей, що мирно прогулюються містом. Стильність, як для 1910-х років, подачі проєкту вказує і на оригінальну вдачу самого архітектора.

За даними місцевих краєзнавців, цей шедевр неокласики зводився близько п’яти років, що, швидше за все, виказує складності в його фінансуванні, адже будівельна практика того часу дозволяла зводити такий об’єкт набагато швидше. Весь цей час фотоательє Харлаба працювало майже поряд, в будинку купчині Гунькіної, нині також пам’яткою місцевої архітектури, в стилістиці якої поєдналися елементи неокласики, бароко та так званого цегляного стилю.

За одними даними, зокрема краєзнавця Вадима Смотренка, в новому будинку Давид Харлаб хотів створити власну школу фотографії, за іншими, означеними Оленою Классовою в статті «Архітектурна перлина міста», він присвятив будівлю своїй дружині: «Старожили міста переказують історію, що нібито до революції купол круглого даху ротонди був скляним і служив для освітлення оранжереї. Але можливо, це лише одна з багатьох легенд старого міста. Адже ні на дореволюційних фото, ні на планах будинку, скляного даху побачити не вдалося. Однак одна старенька мешканка нашого міста - пані Л.Ковальська ще в 1970-і роки розповідала, що чула від своєї матері, яка бувала в цьому будинку до революції, що Харлаб побудував цей будинок для своєї дружини, яку дуже любив, і що оранжерея все ж існувала в цьому будинку, а скляний купол мав спеціальні створки-дверцята, які могли відкриватися і закриватися на ніч. Тепер ми вже не дізнаємося про це».

 

Також можливо, що будинок зводився на частках з двома акціонерними товариствами – «Общество потребителей» та «Общество взаимного кредита» і Петербурзьким міжнародним кредитним банком, які тут розміщувалися з 1915 року до початку буремних революційних подій 1917-го. Думаю, що саме всі ці фактори в сукупності наштовхнули архітектора на звернення до неокласичних форм, звісно, що не обійшлося й без побажань замовника.

Центральний вхід будівлі виконано у вигляді ротонди з парними колонами іонічного ордеру, вершиною якої є підкреслений декоративним фризом купол-напівкуля, що створює відчуття архітектурної величі будівлі. Відкриті площини стін, наповнені чередою ритмів простих геометричних форм, контрастуючи зі сповненою символічних знаків скульптурною пластикою, створюють заворожуючу мелодію бравурного звучання з каменю та бетону.

Починаючи від верхньої частини фронтонів, будівлю прикрашають орнаменти у вигляді стилізованого листя оливи, барельєфні панно з зображенням грифонів, що охороняють чашу олімпійського вогню, левів в оточенні палаючих факелів – символів могутності та влади, павичів, які уявою художника перетворюються на ріг достатку, охоплюючи своїми тілами декоративну вазу з квітами та фруктами – знаками родючості та добробуту, а в вертикальній ніші лівого фронтону вмонтовано скульптурного глека з вічним вогнем – знаком безперервності життя. Архітектор неначе використовує мову символів як своєрідну рекламу, а можливо, втілює власне бачення принципів поняття класики.

У 1922 році зі встановленням нової більшовицької влади будинок Харлаба було націоналізовано, але функціональність та структурованість будинку збереглися. В основному тут розташовувалися магазини та банківські установи: у 1928-1930 рр. – Зінов’євський сільбанк, адже в 1924 році місто дістало нове ім’я – Зінов’євськ, в 1950 – 1965 рр. – швейне ательє «Люкс», а з 1965 р. – гастроном, другий поверх займали ощадкаси і банк.

У 1960-х – 1970-х рр. перехрестя на розі вулиць Леніна (сучасній Дворцовій) і Декабристів мало і народну назву «п’яний ріг» через розміщення в кутових будівлях гастроному, овочевого і горілчаного магазинів та пивного бару. І все ж ця неприваблива назва не заважала містянам призначати побачення та робочі зустрічі біля ошатного будинку, який в свідомості людей так і не став, а ні ательє, а ні гастрономом, а ні рестораном, який нині займає його приміщення, а залишався будинком Харлаба – своєрідною візитівкою міста, однією з останніх робіт зодчого Якова Паученка, що вражає монументальністю, масштабністю та неординарністю архітектурного рішення, приваблюючи та захоплюючи наших сучасників.

На одній із найкрасивіших центральних вулиць міста Дворцовій, що переходить у вулицю Архітектора Паученка, це ім’я вона, до речі, отримала в 2016-му з нагоди відзначення 150-річного ювілею з дня народження талановитого зодчого, знаходяться п’ять будівель, зведені за проєктами Якова Паученка: театр «Ілюзія» (Кіровоградський обласний загальноосвітній навчально-виховний комплекс гуманітарно-естетичного профілю, вул. Дворцова, 7), Гостинний двір (Кіровоградське обласне управління СБУ, вул. Дворцова, 9), Міжнародний кредитний банк (Ресторан «Prima», вул. Дворцова, 17), водолікарня Гольденберга (центральна міська лікарня, вул. Архітектора Паученка, 45), власний будинок архітектора Я. Паученка (художньо-меморіальний музей О. Осмьоркіна, вул. Архітектора Паученка, 89).

Ці ошатні будівлі є справжніми перлинами зодчества історичної частини нашого міста, його візитівками, і, мабуть, доцільною була б єдина назва вулиці – Архітектора Паученка.

Андрій НАДЄЖДІН, провідний науковий співробітник художньо-меморіального музею О.О.Осмьоркіна

Вечірня газета. - 2020. - 27 березня.

< <   > >