15 лютого виповнюється 25 років з часу виведення військ колишнього СРСР з Республіки Афганістан, у бойових діях на території якої взяли участь понад 160 тисяч солдатів та офіцерів з України. Життя 3280 наших співвітчизників забрала ця війна. Понад вісім тисяч повернулися пораненими, понад шість тисяч стали інвалідами. Верховною Радою України було прийнято постанову «Про відзначення в Україні 25-ї річниці виведення радянських військ з Афганістану».

Пам’ятають про цю дату і бібліотеки Кіровоградської міської централізованої бібліотечної системи. Філія №10, що у Завадівці, постійно проводить пошукову роботу, збираючи історичні матеріали про воїнів-інтернаціоналістів. «Ми використовуємо різноманітні шляхи пошуку, - розповідає завідуюча бібліотекою Наталія Анісімова. – Це і анкетування наших читачів, і бесіди з очевидцями тих часів, і Інтернет-пошук та Skype-зв’язок з рідними воїнів-афганців. Сучасна бібліотека вже не просто книгозбірня, а інформаційний центр, обладнаний сучасними технологіями. Вони і стають на службу людям».

У бібліотеці-філії №10 діє виставка дембельських альбомів – унікальна,незвична і вражаюча. Найбільш ранній альбом – 1956 року, а найпізніший – 1986-го. Усього на виставці 12 експонатів. Ці фотоісторії дорогі людям, які пройшли школу мужності. За словами власників альбомів, в армії не тільки не було чим прикрасити «витвори мистецтва», а й доводилося робити це таємно, адже на подібне діяла заборона. Робили їх вночі і зберігали у схованках. Альбоми оформлені гарними чеканками, малюнками, аплікаціями з оксамитового паперу та прикрашені…камінням та гільзами. Кожен такий альбом – це окрема історія військового життя. Цей матеріал безцінний, і однією такою історією бібліотекарі діляться сьогодні  з читачами «Народного слова».

Багато може розповісти дембельський альбом про службу в армії. Особливі спогади викликає він у матері воїна-інтернаціоналіста Василя Вовченка – Валентини Тимофіїївни. «Ті страшні роки, коли мій син потрапив на війну у мирний час, важко згадувати, - розповідає читачка бібліотеки. – Служба була нелегкою, адже навіть саме слово Афганістан тоді викликало тривогу і було болем та горем для матерів. У 1984 році мого сина призвали на службу в прикордонні війська. Напрвлення отримав у місто П’яндж, Республіка Таджикистан. Перші три місяці проходив навчання в загоні Московському. Після навчання був направлений на постійне місце служби. Це територія Афганістану – точка Іммансахіб. Листи додому приходили дуже рідко. Іноді губилися по дорозі. Вони були теплими, ніжними, але моє серце, ясна річ, відчувало тривогу. Проте біль не залишав ні на день. Щовечора давала собі слово, що моя молитва збереже його. І, дякувати Богу, мій син повернувся додому. Здоров’я його було підірване, нервова система виснажена, та головне – живий. У травні в мене день народження, тоді повернення сина стало найдорожчим подарунком. Це неможливо забути…»

Зворушливі спогади бентежать материне серце. 25 років минуло відтоді. Воїнів-інтернаціоналістів пам’ятають, а бібліотекарі збирають про них спогади, унікальні фронтові фото, дембельські альбоми. «Це не можливо забути…», - сказала мати воїна-афганця. Це не повинно бути забутим.

 

Наталія Анісімова

 

Народне слово. – 2014. – 6 лютого. – с.9.

< <   > >