Мої випускники пишаються вже дітьми
…Вони прийшли вже сиві, з багатим життєвим досвідом, але усміхнені , бадьорі. Знову переступили поріг рідної школи, де росли, мужніли, а потім летіли у вирій далекого майбуття.
Доля послала їм різні дороги, трудові звершення, сімейні злагоди, але спогади про шкільне життя, улюблених вчителів залишились назавжди.
Кожний, хто у згадках линув у роки навчання, наголошував, що трудове загартування дала школа, вчителі, колишній директор школи О.І. Ліпунцова.
Бо саме тоді, ще 45 років назад, школа називалася Завадівською і належала до сільської ради, всі учні були охоплені групами продовженого дня, безплатно обідали. Мали свою ділянку, де вирощували картоплю, різні овочі. Крім того, допомагали колгоспу ім. Шевченка збирати соняшник, кукурудзу. Всі учні працювали завзято, змагалися між собою, радували вчителів.
Оці перші трудові навички так пригодилися в житті. Кожен досяг своєї мети , здобув спеціальність, побудував власний будинок або придбав квартиру, виховав прекрасних дітей.
Син Павла Бондарчука закінчив Гамбурзький університет і працює у Швеції. Дочка Зої Куроп"яткиної стала вчителем молодших класів рідної школи №12, син Бориса Луньова пішов стежкою батька і працює в органах МВС.
Порадувала своїми трудовими досягненнями випускниця Алла Велика. Вона запросила своїх однокласників до бібліотеки-філії №10, що розміщена поряд зі школою №12, де працює вже багато років.
Однокласники Алли переглянули слайд-шоу: "Бібліотекар – моє покликання".
Особливе захоплення справила на випускників виставка: "Вам, вчителі, вклоняємось доземно!", що розповідає про викладачів далеких років та учнів-випускників різних років.
Цей день зустрічі був таким щасливим, радісним, незабутнім, як міцна дружба однокласників 1966 року випуску.
Ольга Дацько, класний керівник восьмого класу 1966 року випуску
Освітянське слово. – 2011. – травень. с.8.
| < < | > > |
|---|